Василь Кук ГЕНЕРАЛ‑ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

Друзі не залишать!

Василь Кук

 

ГЕНЕРАЛ‑ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ

ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

 

РОМАН ШУХЕВИЧ

Коротка біографія

(1907–1950)

Роман Шухевич – генерал‑хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941 р., Головний Командир УПА у 1943–1950 рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944–1950 рр.

Рід Шухевичів належить до давніх, заслужених священицьких українських родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно– культурному й політичному житті Галичини протягом XIX–ХХ ст. З роду Шухевичів вийшла велика когорта видатних діячів: священиків, учителів, науковців, співаків, музикантів, юристів та військовиків.

Прапрадідом Романа Шухевича був отець Микола Шухевич, сільський парох села Раківці, що над рікою Дністер у Городенківському повіті.

Прадідом був отець Йосип Шухевич (1816–1870), парох у селі Тишківцях Городенківського повіту.

Дідом Романа був Володимир Шухевич (1849–1915) – видатний громадсько‑політичний діяч, педагог, учений‑етнограф, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, публіцист, автор монументальної 5‑титомної монографії “Гуцульщина” та багатьох наукових праць. А бабусею Романа була дружина Володимира Шухевича Терміна Шухевич (1852–1939), – видатна громадсько‑культурна діячка, організатор жіночого руху й жіночих товариств у Галичині. Походила вона з дому Любовичів у м. Перемишлі.

Проживали Володимир і Терміна Шухевичі у Львові, на вул. Собіщини, 7. У них було п’ятеро дітей. А найстарший син Йосип був батьком Романа.

Батько Романа, Йосип‑Ярослав Шухевич (1879–1948), після закінчення навчання в Академічній гімназії у Львові та правничих студій у Львівському університеті став повітовим суддею у невеликому містечку Краковець Яворівського повіту в Галичині. У 1914 р. він був переведений до повітового суду в м. Кам’янка‑Струмилова (нині Кам’янка‑Буська) біля Львова, де й проживав з родиною під час Першої світової війни (1914–1918), в часи Західно‑Української Народної Республіки (ЗУНР) і українсько‑польської війни (1918–1919). Йосип Шухевич за свою громадську діяльність у період існування ЗУНР був заарештований польською поліцією і перебував у львівській тюрмі “Бригідки” до грудня 1919 р. Після звільнення деякий час ще працював суддею у Кам’янці‑Струмиловій, а згодом у м. Радехові, але польською владою був передчасно звільнений з роботи. Як емерит (пенсіонер) переїхав з родиною до Львова й оселився на вул. Кадетська Гора. Йосип‑Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, активним освітньо‑культурним діячем. Він співав у Львівському хорі “Боян”, грав на фортепіано та інших музичних інструментах.

Більшовики довгий час не чіпали батька Романа, коли він жив у Львові, але тримали його під пильним наглядом як приманку для захоплення сина. Коли їм це не вдалося, Йосипа‑Ярослава Шухевича, зовсім хворого, на ношах винесли з хати й відправили на заслання у Кемеровську область, де він і помер у 1948 р.

Мати Романа, Євгенія (1883–1956), походила зі священицької родини, з дому отця Стоцького, пароха у с. Оглядові Радехівського повіту. Вона була культурно‑просвітянською діячкою на Радехівщині. Удома пильно оберігала давні традиції священицьких родин, була глибоко релігійна й у такому дусі виховала своїх дітей.

У 1945 р. “осталась самітня зі сльозами болю – неначе та міфологічна Ніоба, що скаменіла з болю по трагічній втраті своїх дітей, а з очей її текли безперервно сльози”.[1] Померла на засланні в Казахстані 30 червня 1956 р., в день народження сина Романа.

У родині Йосифа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший син, Юрко і дочка Наталка.

Юрко (1910–1941) закінчив студії у Львівській політехніці й був інженером‑геодезистом. Він також випускник Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові. Арештований у червні 1941 р. й замордований у львівській тюрмі “Бригідки” більшовицькими чекістами при їхній втечі з міста Львова.

Наталка (1922 р. н.) навчалась у гімназії сестер‑василіянок і у гімназії “Рідної школи” ім. Кокорудзів на вул. Гіпсовій.

8 вересня 1940 р. була арештована органами НКВД. Судили її на відомому львівському процесі 59 членів ОУН у січні 1941 р., під час якого 41 особу було засуджено до смерті, а 18 – на 10 років таборів. Після відбуття 5‑тирічного ув’язнення була направлена у Казахстан на заслання. У 1948 р. вийшла заміж за балкарця Мустафу Геграєва, народ якого у 1944 р. більшовики виселили до Казахстану. Тут Наталка влаштувалася на роботу й забрала до себе маму, яка мала ще три роки заслання і зовсім не могла ходити. 30 червня 1956 р. мама померла. Згодом до Наталки в Казахстан приїхала дружина Романа з сином Юрком. Через два місяці всі перебралися в Україну. У Львові Наталка закінчила медичне училище, але через постійне переслідування совєтськими поліційними органами змушена була переїхати до Нальчика на Кавказі. У Львів змогла повернутись лише в 1991 р.

Роман народився у м. Львові 30 червня 1907 р. Його дитинство пройшло у містечку Краківці Яворівського повіту на Львівщині. У 1914 р. родина Шухевичів переїхала до Кам’янки‑Струмилової (нині Кам’янка‑Буська), неподалік від Львова. Романові було тоді вже 7 років. Тут він закінчив народну (початкову) школу. На його очах проходила російсько‑австрійська (1914–1918) та українсько‑польська (1918–1919) війна, що позначилося на дитячій психіці.

З 1917 до 1925 рр. Роман навчався у філії Львівської академічної гімназії, яка розміщувалась у Народному домі на вул. Театральній, 22. Його шкільний товариш Лев Ярошинський, який разом з ним навчався у 8 класі гімназії, так характеризує тодішнього учня Романа Шухевича:

“Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем… Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів… Він усім радо помагав [у навчанні], а робив це в такій субтильній [ввічливій] формі, щоб не показувати своєї вищості над другими, або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосіблений [налаштований] до своїх товаришів.

Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції… До слів кожного, з ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно.

Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно. Роман відзначався великим тактом та високою особистою культурою. Вже в 6‑й клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої гімназії”.[2]

Відзначені тут автором споминів прикмети характеру та манера поведінки юного Романа Шухевича не зникли й у зрілому віці, він був таким ціле своє життя. Про це свідчать усі, хто його знав і з ним працював. Роман Шухевич був уроджений лідер, провідницько‑командирські риси його характеру проявилися вже в юнацькі роки. Проте він ніколи й ніде свого лідерства нікому не нав’язував і часто виконував скромні організаторські функції, але робив це завжди на високому рівні знавця справи.

Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові, у своєї бабусі Терміни Шухевич, і був під її опікою. У домі була велика бібліотека діда, з книжок якої гімназист Роман доповнював свої шкільні знання. Чоловік бабусі, Романів дідусь, помер 5 квітня 1915 р. Тут у 1921–1922 рр. деякий час квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець, тоді Комендант підпільної Української Військової Організації (УВО). 15‑тирічний гімназист Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником, а також прислухатися до його бесід із друзями, які бували у нього в гостях.

У своїх спогадах професор Степан Шах, гімназійний викладач класичних мов (латинської і грецької), який також тоді мешкав з полк. Євгеном Коновальцем у пані Терміни, так пише про взаємини між тодішнім комендантом УВО і майбутнім командиром УПА: “Це відношення не було формальне, законспіроване, а особисте, насичене сердечністю, що з’явилася між обома ще на Собіщині, 7, коли то учень Ромко Шухевич з полк. Є. Коновальцем розмови вів, з ним на прогулянки на поблизький “Кайзервальд” (парк) виходив, а Євген Коновалець умів своєю індивідуальністю приковувати молодих людей до себе”.[3]

Зустрічі гімназиста Романа із загальновідомим тоді командиром Січових Стрільців мали, без сумніву, великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього бойовика‑революціонера УВО та ОУН.

Закінчив Роман Шухевич гімназійне навчання й склав матуральні екзамени (іспит зрілості) в 1925 р. У вересні 1926 р. він вступив до Львівської політехніки на дорожньо‑мостовий відділ (факультет). У червні 1934 р. закінчив університетські студії зі званням інженера.

У 1928–29 рр. Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії. Як студента, його зразу направили на навчання у старшинську школу підхорунжих, але через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності.

Далі він продовжував свою військову службу рядовим гарматником в артилерійській частині на Волині.

Вищу старшинську військову освіту Роман Шухевич здобув, навчаючись на різних старшинських курсах, вишколах за кордоном та в Україні, а також самостійним студіюванням військової літератури. Він добре володів шаблею і мав диплом пілота безмоторного літання.

У “ПЛАСТІ” І СПОРТІ

У роки навчання в гімназії та студій у політехніці Роман Шухевич був дуже активним членом пластової організації та різних спортивних товариств, а також навчався музики і співу.

Ще гімназистом він організував пластовий гурток під назвою “Ясний тризуб”, а в старшому віці брав діяльну участь у таких пластових куренях, як “Лісові чорти” та “Чорноморці”. Перші влаштовували туристичні походи по Підкарпаттю та по Карпатських горах, а другі надавали перевагу туристському плаванню на човнах по всіх головних ріках Західної України. Життя у “Пласті” дало юному Шухевичу прекрасне знання картознавства та теренознавства, що у військових операціях має першочергове значення. Та найголовніше, що давав “Пласт” своїм членам, – це виховання високої моралі, сильної волі, а передусім – формування активного патріота української нації.

Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, кошиківка (баскетбол), відбиванка (волейбол), біг, плавання, а також планерний спорт. Роман належав до числа найкращих спортсменів Львова. У 1923 р. на спортивних змаганнях (Запорозьких іграх) він установив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та у плаванні на 100 метрів.

Поряд зі спортом він займався і захоплювався ще й музикою і співом, опанував гру на фортепіано. Львівську консерваторію закінчив також його молодший брат Юрко. Часто вони виступали в Львівському оперному театрі, де Юрко співав під акомпанемент Романа.

Його пластовий друг Володимир Янів (1908–1991), згодом учений, психолог, ректор Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, так висловлюється про тодішнього пластуна Романа:

“Шухевич Роман, чи найкраще Шух, як його звали друзі, був людиною в повнім розумінні того слова: він любив життя й хотів жити; його життєрадісність робила його вічно юним, і він для близьких йому людей залишається назавжди палким юнаком, не глядячи на те, що у вічність відійшов він від нас зрілим чоловіком.

Як всесторонній спортовець, мандрівник, турист належав Шухевич до того покоління, яке українській нації подарувала пластова організація й для якої сміх у найтяжчих умовах був законом. Це покоління шукало в життєрадіснім змаганні заправи гарту до боротьби й вчилось бачити життя як вічну велику гру…”.[4]

Таким було тогочасне молоде покоління. Таким був і Роман Шухевич. Люблячи життя, він ненавидів терпіння, в’язницю і смерть. Але, будучи людиною й без краю люблячи життя, він умів перемагати страх смерті. І в цьому справжнє його геройство.

ОДРУЖЕННЯ

Після звільнення з польської армії, ще до закінчення вищих студій, Роман Шухевич у 1930 р. одружується з дочкою пароха с. Оглядів Наталією Березинською. Народилась Наталія 13 березня 1910 р. в с. Липівці Рожнятинського району на Підкарпатті. Середню освіту отримала у Львівській гімназії, яку закінчила в 1928 р. В Оглядові у Романа й Наталії народився 28 березня 1933 р. син Юрко.

Після окупації у вересні 1939 р. західних земель України більшовиками, Наталія з сином Юрком, щоб не попасти в тюрму або на заслання, перейшла нелегально кордон і добралась до Кракова, де зустрілась зі своїм чоловіком. Тут 16 жовтня 1940 р. народилася їхня дочка Марійка, яка нині живе у м. Львові.

Під час німецько‑російської війни у липні 1941 р. пані Наталія перебралася до м. Львова. Тут із двома дітьми, Юрчиком і Марусенькою, жила до арешту більшовиками 17 липня 1945 р. Дітей від неї більшовицька влада забрала й віддала до дитячого будинку в Чорнобилі.