Друзі не залишать!
Василь Кук
ГЕНЕРАЛ‑ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ
ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ
АРМІЇ
РОМАН ШУХЕВИЧ
Коротка біографія
(1907–1950)
Роман Шухевич – генерал‑хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941 р., Головний Командир УПА у 1943–1950 рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944–1950 рр.
У “ПЛАСТІ” І СПОРТІ
ОДРУЖЕННЯ
Василь Кук
ГЕНЕРАЛ‑ХОРУНЖИЙ РОМАН ШУХЕВИЧ
ГОЛОВНИЙ КОМАНДИР УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ
АРМІЇ
РОМАН ШУХЕВИЧ
Коротка біографія
(1907–1950)
Роман Шухевич – генерал‑хорунжий Української Повстанської Армії (УПА), член Державного Українського Правління у 1941 р., Головний Командир УПА у 1943–1950 рр., Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) і Генеральний Секретар військових справ у 1944–1950 рр.
Рід Шухевичів належить до давніх, заслужених священицьких українських
родин, відомих ще з XVIII ст. Шухевичі відігравали важливу роль у національно–
культурному й політичному житті Галичини протягом XIX–ХХ ст. З роду Шухевичів
вийшла велика когорта видатних діячів: священиків, учителів, науковців,
співаків, музикантів, юристів та військовиків.
Прапрадідом Романа Шухевича був отець Микола Шухевич, сільський парох
села Раківці, що над рікою Дністер у Городенківському повіті.
Прадідом був отець Йосип Шухевич (1816–1870), парох у селі Тишківцях
Городенківського повіту.
Дідом Романа був Володимир Шухевич (1849–1915) – видатний
громадсько‑політичний діяч, педагог, учений‑етнограф, дійсний член Наукового
товариства ім. Тараса Шевченка, публіцист, автор монументальної 5‑титомної
монографії “Гуцульщина” та багатьох наукових праць. А бабусею Романа була
дружина Володимира Шухевича Терміна Шухевич (1852–1939), – видатна
громадсько‑культурна діячка, організатор жіночого руху й жіночих товариств у
Галичині. Походила вона з дому Любовичів у м. Перемишлі.
Проживали Володимир і Терміна Шухевичі у Львові, на вул. Собіщини, 7. У
них було п’ятеро дітей. А найстарший син Йосип був батьком Романа.
Батько Романа, Йосип‑Ярослав Шухевич (1879–1948), після закінчення
навчання в Академічній гімназії у Львові та правничих студій у Львівському
університеті став повітовим суддею у невеликому містечку Краковець Яворівського
повіту в Галичині. У 1914 р. він був переведений до повітового суду в м.
Кам’янка‑Струмилова (нині Кам’янка‑Буська) біля Львова, де й проживав з родиною
під час Першої світової війни (1914–1918), в часи Західно‑Української Народної
Республіки (ЗУНР) і українсько‑польської війни (1918–1919). Йосип Шухевич за
свою громадську діяльність у період існування ЗУНР був заарештований польською
поліцією і перебував у львівській тюрмі “Бригідки” до грудня 1919 р. Після
звільнення деякий час ще працював суддею у Кам’янці‑Струмиловій, а згодом у м.
Радехові, але польською владою був передчасно звільнений з роботи. Як емерит
(пенсіонер) переїхав з родиною до Львова й оселився на вул. Кадетська Гора.
Йосип‑Ярослав Шухевич був освіченою людиною, юристом високого класу, активним
освітньо‑культурним діячем. Він співав у Львівському хорі “Боян”, грав на
фортепіано та інших музичних інструментах.
Більшовики довгий час не чіпали батька Романа, коли він жив у Львові,
але тримали його під пильним наглядом як приманку для захоплення сина. Коли їм
це не вдалося, Йосипа‑Ярослава Шухевича, зовсім хворого, на ношах винесли з
хати й відправили на заслання у Кемеровську область, де він і помер у 1948 р.
Мати Романа, Євгенія (1883–1956), походила зі священицької родини, з
дому отця Стоцького, пароха у с. Оглядові Радехівського повіту. Вона була культурно‑просвітянською
діячкою на Радехівщині. Удома пильно оберігала давні традиції священицьких
родин, була глибоко релігійна й у такому дусі виховала своїх дітей.
У 1945 р. “осталась самітня зі сльозами болю – неначе та
міфологічна Ніоба, що скаменіла з болю по трагічній втраті своїх дітей, а з
очей її текли безперервно сльози”.[1] Померла на засланні в Казахстані 30 червня
1956 р., в день народження сина Романа.
У родині Йосифа та Євгенії Шухевичів було троє дітей: Роман, найстарший
син, Юрко і дочка Наталка.
Юрко (1910–1941) закінчив студії у Львівській політехніці й був
інженером‑геодезистом. Він також випускник Музичного інституту ім. Миколи
Лисенка у Львові. Арештований у червні 1941 р. й замордований у львівській
тюрмі “Бригідки” більшовицькими чекістами при їхній втечі з міста Львова.
Наталка (1922 р. н.) навчалась у гімназії сестер‑василіянок і у гімназії
“Рідної школи” ім. Кокорудзів на вул. Гіпсовій.
8 вересня 1940 р. була арештована органами НКВД. Судили її на відомому
львівському процесі 59 членів ОУН у січні 1941 р., під час якого 41 особу було
засуджено до смерті, а 18 – на 10 років таборів. Після відбуття 5‑тирічного
ув’язнення була направлена у Казахстан на заслання. У 1948 р. вийшла заміж за
балкарця Мустафу Геграєва, народ якого у 1944 р. більшовики виселили до
Казахстану. Тут Наталка влаштувалася на роботу й забрала до себе маму, яка мала
ще три роки заслання і зовсім не могла ходити. 30 червня 1956 р. мама померла.
Згодом до Наталки в Казахстан приїхала дружина Романа з сином Юрком. Через два
місяці всі перебралися в Україну. У Львові Наталка закінчила медичне училище,
але через постійне переслідування совєтськими поліційними органами змушена була
переїхати до Нальчика на Кавказі. У Львів змогла повернутись лише в 1991 р.
Роман народився у м. Львові 30 червня 1907 р. Його дитинство пройшло у
містечку Краківці Яворівського повіту на Львівщині. У 1914 р. родина Шухевичів
переїхала до Кам’янки‑Струмилової (нині Кам’янка‑Буська), неподалік від Львова.
Романові було тоді вже 7 років. Тут він закінчив народну (початкову) школу. На
його очах проходила російсько‑австрійська (1914–1918) та українсько‑польська
(1918–1919) війна, що позначилося на дитячій психіці.
З 1917 до 1925 рр. Роман навчався у філії Львівської академічної
гімназії, яка розміщувалась у Народному домі на вул. Театральній, 22. Його
шкільний товариш Лев Ярошинський, який разом з ним навчався у 8 класі гімназії,
так характеризує тодішнього учня Романа Шухевича:
“Був він щуплим,
сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем… Але в дуже короткому часі Роман своїми
здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише
нас, учнів, але й наших професорів… Він усім радо помагав [у навчанні], а робив
це в такій субтильній [ввічливій] формі, щоб не показувати своєї вищості над
другими, або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але
принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім
веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно
успосіблений [налаштований] до своїх товаришів.
Був дуже здібним
учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з
пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та
запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції… До слів кожного, з
ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми
коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно.
Був дуже побожним. У
церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не
бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи
поводився невідповідно. Роман відзначався великим тактом та високою особистою
культурою. Вже в 6‑й клясі Роман Шухевич став духовним провідником цілої
гімназії”.[2]
Відзначені тут автором споминів прикмети характеру та манера поведінки
юного Романа Шухевича не зникли й у зрілому віці, він був таким ціле своє
життя. Про це свідчать усі, хто його знав і з ним працював. Роман Шухевич був
уроджений лідер, провідницько‑командирські риси його характеру проявилися вже в
юнацькі роки. Проте він ніколи й ніде свого лідерства нікому не нав’язував і
часто виконував скромні організаторські функції, але робив це завжди на
високому рівні знавця справи.
Під час навчання у гімназії Роман мешкав у Львові, у своєї бабусі
Терміни Шухевич, і був під її опікою. У домі була велика бібліотека діда, з
книжок якої гімназист Роман доповнював свої шкільні знання. Чоловік бабусі,
Романів дідусь, помер 5 квітня 1915 р. Тут у 1921–1922 рр. деякий час
квартирував полковник Січових Стрільців Євген Коновалець, тоді Комендант
підпільної Української Військової Організації (УВО). 15‑тирічний гімназист
Роман не раз мав можливість порозмовляти з полковником, а також прислухатися до
його бесід із друзями, які бували у нього в гостях.
У своїх спогадах професор Степан Шах, гімназійний викладач класичних мов
(латинської і грецької), який також тоді мешкав з полк. Євгеном Коновальцем у
пані Терміни, так пише про взаємини між тодішнім комендантом УВО і майбутнім
командиром УПА: “Це відношення не було формальне, законспіроване, а особисте,
насичене сердечністю, що з’явилася між обома ще на Собіщині, 7, коли то учень
Ромко Шухевич з полк. Є. Коновальцем розмови вів, з ним на прогулянки на
поблизький “Кайзервальд” (парк) виходив, а Євген Коновалець умів своєю
індивідуальністю приковувати молодих людей до себе”.[3]
Зустрічі гімназиста Романа із загальновідомим тоді командиром Січових
Стрільців мали, без сумніву, великий вплив на формування свідомості й характеру
майбутнього бойовика‑революціонера УВО та ОУН.
Закінчив Роман Шухевич гімназійне навчання й склав матуральні екзамени
(іспит зрілості) в 1925 р. У вересні 1926 р. він вступив до Львівської
політехніки на дорожньо‑мостовий відділ (факультет). У червні 1934 р. закінчив
університетські студії зі званням інженера.
У 1928–29 рр. Роман Шухевич відбував військову службу в польській армії.
Як студента, його зразу направили на навчання у старшинську школу підхорунжих,
але через деякий час звільнили з причини політичної ненадійності.
Далі він продовжував свою військову службу рядовим гарматником в
артилерійській частині на Волині.
Вищу старшинську військову освіту Роман Шухевич здобув, навчаючись на
різних старшинських курсах, вишколах за кордоном та в Україні, а також
самостійним студіюванням військової літератури. Він добре володів шаблею і мав
диплом пілота безмоторного літання.
У “ПЛАСТІ” І СПОРТІ
У роки навчання в гімназії та студій у політехніці Роман Шухевич був
дуже активним членом пластової організації та різних спортивних товариств, а
також навчався музики і співу.
Ще гімназистом він організував пластовий гурток під назвою “Ясний
тризуб”, а в старшому віці брав діяльну участь у таких пластових куренях, як
“Лісові чорти” та “Чорноморці”. Перші влаштовували туристичні походи по
Підкарпаттю та по Карпатських горах, а другі надавали перевагу туристському
плаванню на човнах по всіх головних ріках Західної України. Життя у “Пласті”
дало юному Шухевичу прекрасне знання картознавства та теренознавства, що у
військових операціях має першочергове значення. Та найголовніше, що давав
“Пласт” своїм членам, – це виховання високої моралі, сильної волі, а
передусім – формування активного патріота української нації.
Улюбленими видами спорту Шухевича були футбол, кошиківка (баскетбол),
відбиванка (волейбол), біг, плавання, а також планерний спорт. Роман належав до
числа найкращих спортсменів Львова. У 1923 р. на спортивних змаганнях
(Запорозьких іграх) він установив рекорд у бігу з перешкодами на 400 метрів та
у плаванні на 100 метрів.
Поряд зі спортом він займався і захоплювався ще й музикою і співом,
опанував гру на фортепіано. Львівську консерваторію закінчив також його
молодший брат Юрко. Часто вони виступали в Львівському оперному театрі, де Юрко
співав під акомпанемент Романа.
Його пластовий друг Володимир Янів (1908–1991), згодом учений, психолог,
ректор Українського вільного університету (УВУ) в Мюнхені, так висловлюється
про тодішнього пластуна Романа:
“Шухевич Роман, чи
найкраще Шух, як його звали друзі, був людиною в повнім розумінні того слова:
він любив життя й хотів жити; його життєрадісність робила його вічно юним, і
він для близьких йому людей залишається назавжди палким юнаком, не глядячи на
те, що у вічність відійшов він від нас зрілим чоловіком.
Як всесторонній
спортовець, мандрівник, турист належав Шухевич до того покоління, яке
українській нації подарувала пластова організація й для якої сміх у найтяжчих
умовах був законом. Це покоління шукало в життєрадіснім змаганні заправи гарту
до боротьби й вчилось бачити життя як вічну велику гру…”.[4]
Таким було тогочасне молоде покоління. Таким був і Роман Шухевич.
Люблячи життя, він ненавидів терпіння, в’язницю і смерть. Але, будучи людиною й
без краю люблячи життя, він умів перемагати страх смерті. І в цьому справжнє
його геройство.
ОДРУЖЕННЯ
Після звільнення з польської армії, ще до закінчення вищих студій, Роман
Шухевич у 1930 р. одружується з дочкою пароха с. Оглядів Наталією Березинською.
Народилась Наталія 13 березня 1910 р. в с. Липівці Рожнятинського району на
Підкарпатті. Середню освіту отримала у Львівській гімназії, яку закінчила в
1928 р. В Оглядові у Романа й Наталії народився 28 березня 1933 р. син Юрко.
Після окупації у вересні 1939 р. західних земель України більшовиками,
Наталія з сином Юрком, щоб не попасти в тюрму або на заслання, перейшла
нелегально кордон і добралась до Кракова, де зустрілась зі своїм чоловіком. Тут
16 жовтня 1940 р. народилася їхня дочка Марійка, яка нині живе у м. Львові.
Під час німецько‑російської війни у липні 1941 р. пані Наталія
перебралася до м. Львова. Тут із двома дітьми, Юрчиком і Марусенькою, жила до
арешту більшовиками 17 липня 1945 р. Дітей від неї більшовицька влада забрала й
віддала до дитячого будинку в Чорнобилі.

