Друзі не залишать!
СТАПАН БАНДЕРА
З МОСКАЛЯМИ НЕМА СПІЛЬНОЇ МОВИ
(1952)
В українській політиці вже давно устійнилася
однодушна негативна постава до всіх, явних чи замаскованих, намагань впрягти
українську справу до московського імперіялістичного воза. Всюди, поза засягом
московського насильства, українська національна спільнота ставиться до того
роду московських затій так, як звичайно до ворожих починів. І кожна спроба з
боку москалів зробити вилім в українському фронті є цілком безнадійна.
Тим часом за таке завдання — змінити цю
послідовну поставу української політики, — приймають ті американські політичні
кола, які в теперішній психологічній війні з большевизмом організують
американські акції на цьому відтинку. Вони різними засобами намагаються звести
в одно річище і визвольні змагання народів поневолених Москвою, в першу чергу
України, і протирежимні, антикомуністичні тенденції серед московського народу,
репрезентовані його політичною еміграцією. Базою спільної дії мало б бути
передусім саме не’ативне ставлення до большевизму, як до режиму і комуністичної
системи, боротьба за його усунення та за встановлення на його місце
демократичного ладу. Що ж стосується державно-політичного укладу на місці СССР,
то мала б залишитись російська імперія в дотеперішньому складі, до якої далі
належала б Україна й інші народи, хіба, що самі форми їхньої підлеглости були б
у дечому змінені. Максимальні «концесії», які допускала -б ця концепція
народам, що борються за своє визволення від Москви, — це було б відкладення
їхнього державного визначення на пізніше, після переможення большевизму
спільними силами і встановлення демократії в російській імперії. До того часу
Україна й інші народи мали б переставити свої визвольні змагання тільки на
протирежимну, протикомуністичну боротьбу і провадити її в аспекті неподільности
російської імперії, з пристосуванням до московських бажань.
Така концепція зустрілась з одностайним
різким відпором усіх українських політичних середовищ на еміграції, коли
московські чинники на еміграції пробували ввести її в дію, а американські
аранжери й покровителі тримались за лаштунками. Після того американська
політична акція в цьому ж напрямі почала виявлятись щораз виразніше, ставлячи
цю проросійську, єдинонеділимську концепцію, як офіційну лінію політики США.
Різні засоби політичного натиску і з'єднування мають зламати одностайність
українського відпору та перетягнути слабкі і податливі на такі методи елементи
серед української політичної еміграції. Настійливість американських чинників,
які ведуть цю акцію, готова посунутись до таких меж, що, мовляв, становище
української сторони до такої їхньої концепції вони будуть трактувати як чинник
українсько-американських взаємин. Тобто, що керівні політичні кола США будуть
так ставитися до українських політичних сил, як ці ставитимуться до їхньої
проросійської політичної акції.
Цього роду прояви і су’естії мають за ціль
викликати замішання в українській політиці на еміграції, позбавити її
підметности і перетворити на податливий об'єкт у тактичних заграх чужої
політики. В такій ситуації всі українські самостійницькі сили мусять виявити
свою національно-політичну зрілість і непохитну стійкість на позиціях нашої
визвольної справи.
