Друзі не залишать!
Листуванє Юліяна Бачинського з Михайлом
Драгомановом з приводу «України irredent-и»
Листуванє Юліяна Бачинського з Михайлом
Драгомановом з приводу «України irredent-и»
Вступна увага до першого виданя Листуваня 1900 р.
Коли я приступав до другого виданя
«України irredent-и», хотів був відповісти в «Переднім слові» на уваги і
закиди, які були поміщені в часописах і журналах з нагоди її першого виданя.
Приглянувшись однак їм я від сего відступив. Показало ся, що ті замітки,
здебільшого, так загально висловлені, що я просто не знав, від чого мені
властиво починати би і на чім кінчити, та — се заняло би стільки місця, що сама
відповідь дорівняла би на певно розмірови самої «України irredent-и». Тож з
поміж усіх тих рецензій вибрав я лише одну: М.Драгоманова, котру він мені
прислав приватно в листі, а котру я в 1897 р. віддав був М.Павликови до оголошеня
в «Житю і Слові»[1]. Ту рецензію вибрав я тому, що в ній вказав Драгоманів
докладно в чім зі мною не годить ся, чим поставив мене в далеко вигіднійше
становище, /173/ як инші рецензенти, — а друге, що писав її — власне
Драгоманів, для великої частини мислячої української громади авторитет в
українських справах. Тож його уваги і закиди мають ту для мене більшу вагу і
значінє.
Моє листуванє з
Драгомановом, що почало ся між нами з приводу «України irredent-и», не обмежило
ся однак на самій лише «Україні irredent-і». В однім із своїх листів доторкнув
ся Драгоманів також і радикальної партії, що у той час (1894 р.) переходила
малу крізу, тож мені прийшло ся також і про неї писати. Правда, сю частину
листуваня я міг би ту опустити, як се й зробив М.Павлик, публікуючи моє
листуване з Драгомановом в «Житю і Слові», — але я сего не роблю, а то з огляду
на стан, в якім знаходить ся тепер радикальна партія. Радикальна партія
знаходить ся в стані упадку, і не далекий уже час, коли про неї згадувати ся
буде як про — вправді світлий момент в політичнім житю галицької України, але,
про момент, котрий був, та — котрий вже не є. Тож се, що оголошую тепер про
радикальну партію, оголошую як історичний документ, як причинок до історії
політичного руху галицької України з 90-тих рр. сего столітя, а спеціяльно як
причинок — до історії радикального руху.
Моє листуванє з Драгомановом почало ся
тим, що я післав йому рукопис «України irredent-и» і просив його, щоби він
подав про неї свою думку. Драгоманів се зробив, і то в дуже вигідній /174/ для
мене формі, бо вказав просто на місця, з котрими не годить ся і подав зараз до
того свої уваги. Се дуже улегчило мені відповідь — я знав принаймій, на що маю
відповідати.
Для ліпшої орієнтації в листах Драгоманова
додам ту ще одно: свій ІІ-ий лист написав він у відповідь на мою картку, яку я
йому вислав, одержавши від него манускрипт «України irredent-и», однак без
жадної від него дописки. Я не знав, як собі се толкувати: чи Драгоманів взагалі
нічо не хотів відписати мені на «Україну irredent-у», чи може його лист
затратився десь в дорозі. Та, поки прийшла від Драгоманова відповідь на сю мою
другу картку, я дістав вже його І-ий лист, котрий він вислав окремо від
манускрипту — з огляду на почтові приписи. В тім другім листі він і роспитуєть
ся про радикальну партію: про непорозуміня між «молодшими» і «старшими», про
з’їзд партії, що мав тоді відбути ся у Львові та про инші подібні партийні
справи.
Свої листи писав Драгоманів своїм
правописом, т. зв. «драгоманівкою». Я передаю їх ту в загально тепер у нас
принятім правописі. Оріґінал правопису листів Драгоманова поданий М.Павликом в
«Житю і Слові» в книжці ІV — 1897 р.
Що-до мого листу, який я відписав
Драгоманову на його уваги на «Україну irredent-у», то мушу ту відразу
зазначити, що пишучи його, цілком не сподівав ся я, що колись прийдеть /175/ ся
мені оголосити його друком. Тому і не зладжений він так, у формі і укладі, як
се я був би зробив, коли був би призначив його до друку. Друге: писав я його
серед дуже не вигідних для мене обставин. Я відбував тоді однорічну військову
службу в Ігляві на Мораві, а ще до того в тракті писаня перенесено мене до
Пешту, де і прийшло ся мені його кінчити. Невигоди і брак свобідного часу
вплинули також на те, що моя відповідь випала не цілком так, як то я був би
собі бажав. Ту також, серед тої метушні, в якій прийшло ся мені тоді жити,
затратив ся ще десь і ІІІ-ий лист Драгоманова і остання картка з його І-го
листу. Однак Ш-тий лист не відносив ся до предмету, задля котрого завело ся між
мною а Драгомановом листуванє, а з затраченої картки І-го листу, котра впрочім
була записана лише на одній стороні, усе, що відносило ся до «України
irredent-и», наведене дослівно в моїй відповіди.
Мій лист до Драгоманова передаю дослівно
(в «Житю і Слові» поданий лише витяг, і то лише з того, що відносило ся до
«України irredent-и»), опускаю лише ті місця, що дотикають моїх чисто особистих
справ.
Ю.Бачинський. /176/
1-ИЙ ЛИСТ М.ДРАГОМАНОВА.
6/18
Юля, 94. Софія.
Шановний
земляче.
Получив оце Ваш лист і манускрипт, та не в
вигодний час, бо мушу збиратись у дорогу, в Париж і перед виїздом порядковати
всякі речі і кінчати оффіціяльні записки і т. д. Через те можу навіть
перечитати Ваш манускрипт лишень у Франції, на спокої. Тепер лишень з
нетерпеливости характеру прочитав початок манускрипту і пригадав, що було в
«Народі» і скажу Вам мою думку на скоро. Ваша праця інтересна, бо зачипа з
нових боків важні квестії, але хибує доктринерством певної школи. Ви знаєте, я
не згоджуюсь з фільозофією історії і політики виключно економічною, бо вважаю
єї за свого роду метафізику, а житє люцьке за занадто складне, щоб його
поясняти лишень одним елєментом. Але я нічого не маю проти і однобічної
доктрини, коли вона веде до досліду нових фактів. На лихо марксісти, або ліпше
енґельсісти рідко коли досліджують що, а просто а рrіоrі чертять історичні і
політичні фіґури, часто зовсім фантастичні. Так робите і Ви. Я не буду
споритись /177/ з Вами о виводи, а покажу Вам факти Ваші, по моєму зовсім не
вірні.
Так ґерманізація в Австрії проводилась
дуще при абсолютизмі, ніж при конституції буржуазній. Найзавзятші ґерманізатори
і централісти при конституції — се німці богемські. Угри мають автономію, але
промишленність у них зовсім не вища богемської. Основа автономії Угрів —
аристократія, а не буржуазія. Ви невірно звете феодалізм і абсолютизм
середновічними. Абсолютизм річ нова, — XVI–XVIII ст. і вже до революції
підрізував феодалізм. А з другого боку і лібералізм по части син феодалізму, і
річ середновічна. Анґлія, Нідерлянди, Швайцарія вдержали середневічний
лібералізм, — не піддались новому абсолютизму, — і попхнули зріст новіщого
лібералізму.
Еманципація хлопів — лежала в основі всіх
руських рухів з XVI ст. В 1848 р. найбільший гнобитель русинів були — польські
пани. — Народовці тепер не могли упасти політично, бо перше ніколи не стояли
високо, — противно, лишень тепер піднимають ся, хоч і паскудними способами.
Ніде не видно середньої господарки у гал. русинів, а лишень дрібну та
пролєтаріят. Тож мало шансів має вирости капіталізм русинський. — Ніякої ріжниці
економічної між Гал. польською і руською не видно. — Націоналісти старіще
всяких буржуазій. В новій Европі вони себе вже почували в XI ст. — В XVI ст.
централізованою почина ставати Франція, а Нідерлянди /178/ не знають ніякої
централізації, Анґлія ж зостає ся адміністративно централізованою, — коли
політично централізовала ся вона вже в X ст. — Перечислюючи держави промислово
буржуазні на стор. 71[2]. Ви забули мабуть чи не головніщі — Нідерлянди і
Венецію, котрі під Вашу теорію не підходять. Культура німецька зовсім не упала
в XVII ст. проти середних віків, як і в середні віки зовсім не стояла вище
французької, або нідерляндської.
Національність італіянська, і в XVII ст.
зовсім не упадала, як і німецька, — а лишень проти більш централізованої
Франції і Іспанії на час Італія і Германія стали мілітарно слабіщими. — В
середні віки політична роздрібність Італії і Германії були ще більші, ніж в
XVII ст. Розвал Туреччини нічого не має спільного з капіталізмом. Не піддались
Туркам зразу чорногорці й майноти, котрі про буржуазію і капітали не чули.
Гайдуки+Австрія почали увільніня Сербії, а клефти+Росія — греків. Руминські
бояри завше мали чимало автономії од Турції, а військо росийське єї вбільшувало
до незалежности. Хорватів од Сербів ділить не економія, а релігія. — Австрія в
XIX ст. не розкладаєть ся, а більше централізуєть ся. Угорщина завше була
осібна од инших держав габсбурських і підпала під спільну ферулу лишень /179/
1849–1867 р. Та й то забезпечивши собі стару автономію в 1867 р., Угорщина
мусіла прийняти делєґації, котрих перше не знала.
Поправте сі явні фактичні помилки, — і
тоді погляньте, що стане з Вашою доктриною. А далі я Вам напишу про дальші
чертежі Ваші.
Простіть уривочність листу. — Мій адрес в
Парижі… В Відні буду 2 дні…
Ваш
М.Драгоманов.
Продовжаю свої замітки.
стор. 82. При еманципації крестян в Росії
зовсім не хотіли виробити пролєтаріят, — противно! Він став вироблятись по
б.ч.[3] дякуючи лихій системі фінансовій абсолютної держави. Ліберальна партія
завше змагалась його спинити. Та партія в Р. зовсім не
буржуазно-капіталістична. Єї основа — середнє сільське панство (земці) і
універзитетські «ріжночинці». Правдиві капіталісти в місцях[4] і «глитаї»
(велр.[5] кулаки) в селах — за царя і поліцію (84). –
Альзас більше, ніж Константинополь корінь
тепер. мілітаризму в Европі (85).
Германія (капіталістична) не може не
вважати /180/ Австрію своїм аванґардом на Бал.[6] Півострові (85).
В Ваших поділах Росії на 3 части зовсім
щезли Литва, Біло-Русь, Остзейські країни. Сама Великоросія економічно ділить
ся по кр. мірі на 4 части: фабрична (центр), лісова (північ), мінеральна (Урал)
і хліборобська (південь), з котрих остатньої інтереси сходять ся з восточно
українськими (87).
Теза про тожсамість продукції всіх Ваших 3
частин Росії мусить бути перевірена статистикою, а надто взглядно України (87).
Чому Ви звете українську частину
Харківською? Національні традиції польські (сепаратистичні) не згоджують ся з
фабричними інтересами. Не можна сказати, щоб тепер буржуазія польська не хотіла
одриватись од Росії (88–93).
(95) Ви забули Черниг. ґуб. «Малоросію» з
Київськ., Полт. і Харк. ґуб. видумали німецькі атляси. Не Одеса порт
Великоросії, а Петербурґ і Рига; — а Лібава спільний порт части Велик. і Укр.
Довгий уступ од 97 до 158 стор. — loci
topici енгельсізму, котрі будучи спорні по суті, безмірно вдовжують статю. —
Посередині фактичні невірности: напр. яка се революція в Анґлії в 1694 р.? До
того революції Анґл. ХVП ст. були ділом не стілько буржуазії, скілько джентрі,
і були, як сказав Маколєй, консервативні (за /181/ середневічні парлям. порядки
против нового абсолютизму). Рух до всебританської федерації тепер переважа
сепаратизм анґл. кольоній.
Остатні Ваші уваги після
широко-абстрактних зарисів соціяльно-демократичних, уривчаті і часто неясні.
Напр. думки про реґуляцію гал. еміґрації[7] не вяжуть ся з соц. демокр.
програмою і перспективою. Не сказано, що буде робити політично самостояча
Україна? Боронити себе од Польщі і Великорусі цлом? Як се звяжеть ся з
процессом інтернаціоналізації? Куди дінеть ся сподівана гал. р. буржуазія, коли
політ, ролю в Галичині спосібні відіграти лишень гал. радикали, — то б то
інтеліґентний пролєтаріят і, по Вашому, одстале, середневічне мужицтво?
Кінця листу нема. В моїй відповіди
Драгоманову находять ся ще слідуючі дослівно наведені цитати з затраченої
картки листу Драгоманова:
Маніфест Комуністичний обертаєть ся в
застарілу схолястику, подібно свому орігіналу — брошурі абб. Сея про Третий
Стан; в практиці, самі німецькі і французькі комуністи ідуть проти неї.
Дальше:
Мені просто здаєть ся, що славянські
соціялісти носять стару моду лишень тому, що вона коштує всего 50 сант. і
увільняє від праці — думати своєю головою. /182/
Накінець у відповіди знаходжу ще таке:
Ви раді би бачити спільне і згідне діланє
цілої суспільности без «всяких диктатур партійних і клясових»
– виходить отже з того, що Драгоманів
мусів згадувати ще щось і про диктатури партийні і клясові.
Поза се нічого більше не пригадую собі з
пропавшого кінця листу Драгоманова, і мені здаєть ся, що й нічого більше важного
там не було. Картка записана була — на скільки собі пригадую — на одній лише
стороні (малого листового формату) та й то не цілком. Лист кінчив ся звичайними
формулками і поданєм адреси. Ю.Б.
———
