Моя родина у роки ІІ Світової війни

Друзі не залишать!

ДОЛЯ ОЛЬГА

Моя родина у роки 

ІІ Світової війни

ДОЛЯ ВОЛОДИМИР МИКИТОВИЧ

(20.11.1926 р. – 27.08.2019 р.)

На долю моєї родини, як і на долю багатьох сімей в Україні, випало чимало випробувань під час ІІ Світової війни.

Мій дід Доля Володимир Микитович народився 20 листопада 1926 року у селі Макошин, Менського району, Чернігівської області. 20 листопада 2019 року йому б виповнилося 93 роки.

На початку війни у 1941 році мого 15-річного діда разом з учнями його школи евакуювали до міста Челябінськ, який розташований на кордоні Уралу і Сибіру. Дід розповідав, що під час війни до Челябінську евакуювали тисячі громадян та понад 200 великих підприємств. Населення міста зросло майже у 2,5 рази: з 270 до 650 тисяч осіб. На базі евакуйованих до Челябінську підприємств, створили гіганти індустрії, які працювали на оборону. На одному з таких гігантів - Челябінському тракторному заводі, який виробляв танки і зокрема відомий Т-34, почав одночасно працювати і вчитися мій дід.

У 17 років (у 1943 році), дід приписав собі зайвий рік та пішов добровольцем на фронт. Був направлений на службу у лави 3-го гвардійського танкового Котельниковського корпусу. У липні 1943 року прийняв «бойове хрещення» - брав участь у боях Курської стратегічної оборонної операції - «Курська битва». Битва за Курськ була найбільшою танковою битвою в історії. В ній брали участь близько двох мільйонів чоловік, шість тисяч танків, чотири тисячі літаків. Курська битва запровадила початок перелому у війні і шлях до операцій діям 1944-45 років.

Надалі, у складі корпусу, дід брав участь у визволенні України (операція «Румянцев»), Білорусії (операція «Багратіон»), Прибалтики.

Після поранення, навесні 1945 року був направлений на навчання в Челябінське танкотехнічне військове училище, яке закінчив у 1948 році та отримав звання лейтенант – військовий технік.

Надалі дід проходив службу на офіцерських посадах в Збройних Силах. Закінчив Академію бронетанкових військ і курси Військово-дипломатичної академії. Служив у Головному Управлінні бронетанкових військ Міністерства оборони, був головним інженером, директором тонкоремонтного заводу в Прибалтиці який освоїв ремонт і модернізацію техніки для повітряно-десантних військ – бойова машина десанту (БМД).

У 70-х роках дід був відряджений до Республіки Куба на посаду головного радника з питань ремонту бронетанкової техніки, де очолив будівництво танкоремонтного заводу.

Службу свою закінчив в Києві на посаді начальника кафедри Київського вищого танкового інженерного училища.

Дід нагороджений орденами і медалями, серед яких за участь у війні він нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Кенігсберга», орденом Вітчизняної війни другого ступеня. А також відзнакою Президента України орденом «Богдана Хмельницького» третього ступеня. За допомогу Республіці Куба нагороджений медаллю «Гранма».

Також у війні брали участь старший брат дідуся Доля Микола Микитович і його старша сестра Доля Ольга Микитівна. Брат, був військовим льотчиком і загинув у перші дні війни. Ми досі не змогли найти де він похований, бо його вважають «безвісти зниклим».

Сестра пройшла жахи концентраційного табору Бухенвальд, учасник Опору концтабору. Нагороджена Хрестом В'язнів фашистських концтаборів.

В кінці хотілося б відзначити, що всі мої родичі по всіх лініях нашої великої родини брали участь у Другій світовій війні, є загиблі і зниклі безвісти. Дехто були евакуйовані, хтось залишався під час окупації. Спогади про ці часи сумні.